Alentrada

  • Тел: +380 (66) 060 47 06;
  • +380 (93) 002 43 99

Релігійна драма (за книгою А.Бейтса)

14____

Зародження й розвиток релігійної драми

За часів раннього християнства актори були поза Церквою. Ніхто, пов’язаний з театром, не мав права на хрещення. Якщо ж актор хотів повернутися до лона Церкви, під час хрещення повинен був відректися від „диявольського”, тобто будь-якої участі у виставах. У IV ст. священики казали, що не можна одними й тими ж вухами слухати комедіантів і божественні проповіді, заборонялось навіть читати театральні п’єси. У своїх заборонах щодо драми Отці Церкви посилались на Біблію, адже Бог заборонив змінювати обриси свого тіла (носити маски, ходулі, грим).

Тож мандрівні актори з’являлися на святах, а потім щезали. Саме вони були носіями античних драматичних традиції. Пережитками античності були й міми, які трансформувалися в жонглерів (універсальних артистів), труверів (військових співаків, що прославляли походи й подвиги) та менестрелів (музикантів, вхожих до будинків знаті, нерідко дворянського походження)*.

Поступово Церква сама почала ставити вистави. У V ст. стають популярними „живі картини” як ілюстрації до Святого Писання. Далі з’являються т.з. „діалоги”, а в Х ст. виникає літургійна драма або містерія – з музикою, пантомімою та словами. Містерії брали свої сюжети зі Старого та Нового Заповітів. Разом з містеріями розвиваються ще два види п’єс – міраклі та мораліте.

Сюжети міраклів розкривали діяння святих і легенди Церкви. На відміну від міраклів, мораліте – це алегорична презентація життєвої правди. Саме мораліте з часом пощастило вийти з-під церковного впливу (у цьому йому значно допомогли нормандські трувери). Драма набувала популярності. Спершу її ставили лише при церквах і монастирях, а акторами був виключно клір, але згодом цехи, гільдії та школи почали грати міраклі на честь своїх святих-покровителів. З’являються комічні елементи. У Франції на основі міраклів виникають соті – короткі комічні п’єси, алегоричного змісту з алегоричними персонажами.

____16_
Ірод в німецькій виставі XVI ст.

1395 року група кліриків у Парижі засновує „Страсне Товариство”, яке набуває офіційного визнавання. Спершу трупа грала лише мораліте, а згодом – серйозні твори Грізельді, соті й фарси (комічні сцени з реальними персонажами). Зрештою трупа повністю виключила алегоричних персонажів, використовуючи лише реальних.

В Італії перші релігійні п’єси з’являються в XIII ст. Тут відчувається сильний вплив Франції й античності. Особливої популярності при дворах, церквах та в народі тут набувають фарси, що також виникли на базі мораліте й давніх римських традицій.

В Іспанії релігійні вистави побутують з XIII-XIV ст., світські – XV ст., здебільшого інтермедії. Через вторгнення маврів на ці землі іспанська драма має особливий східний колорит, тож місцеві п’єси дещо відрізняються від інших країн Європи. 

______16_
Дерев'яна маска Диявола
в німецькій п'єсі XVI ст.

У Німеччині особливо популярними були різдвяні та великодні містерії, а також міраклі та мораліте, які прожили тут дуже довго, поширюючись на інші країни – Чехію, Польщу, Україну.

В Англії в XII ст. не лише клір, але й професійні актори грали п’єси, хоча це й було заборонено Церквою. Значний вплив на формування англійського театру здійснила Франція: тут грали багато французьких перекладів, сцена так само була трьохярусна, з печерою (пеклом) внизу та верхнім ярусом – раєм – зверху.

Костюми зазвичай були характерними для низки персонажів: святі зображувалися з бородами, Ірод був вдягнений, як сарацин, душі вдягнені у чорні й білі плащі, янголи мали золоті крила. Диявол міг виступати в образі музиканта або придворного шута.

Якщо в містеріях і міраклях були здебільшого конкретні персонажі – зі Святого Писання та діяння святих – то персонажі мораліте виступали алегоріями. Як зазначено вище, саме мораліте, через свій відступ від церковної тематики, стали дорогою до звичайної драми. На основі мораліте розвивалися інтермедії та інтерлюдії. 

Отже, театр, що зароджувався в ранньому Середньовіччі, був оточений церковними заборонами. Проте з часом клірики самі почали ставити п’єси на релігійну тематику. Згодом до драматичних постановок долучилися ремісничі цехи. При цьому, незважаючи на заборони, п’єси продовжували грати мандрівні артисти. Релігійна драма розширювала свої жанри й репертуар та ставала все більш світською.

Особливості релігійної драми в Середньовічній Європі

Вистави влаштовували не лише на релігійні свята. Рудименти язичництва лишилися в багатьох європейських святкуваннях, наприклад, у Святі Дурнів. При цьому святкував здебільшого клір. Згадки про це свято зустрічаємо ще в 1182 році. Його відзначали на Новий рік або на Дванадцятий день (чи за тиждень). У церквах, соборах, монастирях обиралися єпископи, архієпископи та папи дурнів, розігрували пародійні сценки перед натовпом, одягненим у маски.

Ще одне ексцентричне свято – Свято Заду – відбувалося на Різдво. Величезні процесії, які представляли ходу пророків, проходили містом. Відбувалася меса на честь Діви Марії з дитиною, і разом з тим, гумористичне поклоніння заду, співалися пісні на честь заду. Такі традиції перейняли й православні. Ці святкування отримали назву „грудневі слободи”**. Дещо видозмінюючись, вони побутували досить довго, втілюючи в себе карнавальний дух Європи (так само, як у Італії збереглися язичницькі Свято Календи і Свято Померлих).

Служки розважалися на святі „Молодого Єпископа”. Студенти обирали поміж себе „єпископа”, ставили п’єсу, а потім цей „єпископ„ і його „диякони” ходити по хатах, вимагаючи грошей.

_______1590_

Вистава "Три лорда і три леді", Лондон, 1590


Проте крім пародійних вистав під час масових гулянь, були й серйозні театральні твори. Вважається, що перша італійська вистава, яку можна назвати містерією, була зіграна 1243 року в Падуї.

Це була т.з. духовна комедія. Далі драми ставили тут на тиждень Страстей Христових. Цікавою є згадка про „Тріумф мертвих” у Флоренції, з „мерцями” у масках, що його влаштував  художник П’єтро Козімо у XIII ст., або „Тортури проклятих” цього ж автора.

В Італії містерії передавались усно, були імпровізованими. Перша записана „репрезентаціоне сакра” мала грубу конструкцію, але була досить гарно написана – „Авраам і Ісаак”, авторства Фео Белкані та Лоренцо Медичі в 1448 р.

У цей час постановка містерій стає турботою всього міста. На свята та урочистості на честь знаті всі міські цехи готували костюми, писали пісні та розігрували спектаклі, щоб потім поєднати це все в одному великому дійстві.

Перша згадка про помпезне святкування в Парижі датоване 1313 роком. Філіп Справедливий влаштував свято на честь англійського короля Едварда ІІ з дружиною Ізабеллою та їхньою свитою. Сучасники пишуть, що за 8 днів перевдягалися тричі, що було досить багато для того часу! На честь гостей ставилися містерії: „Слава Благословенним”, „Поєдинок проклятих”, а також відбулася урочиста процесія.

passion_plays_in_valenciennes_1547

Великодня страстна вистава, Валансьєн, північ Франції, 1547

Величезна містерія Страстей Господніх відбулася в Парижі в 1437 році: дев’ять рядів персонажів, величезні реалістичні ворота пекла – паща з двома великими сталевими очима. Містерію грали самі священики.

В Англій кожен цех на свято Тіла Христова ставив власну виставу, близьку до роду занять. Наприклад, кораблебудівельники ставили „Ноїв ковчег”, ковалі – „Розп’ття” тощо.

Сцени в англійських містах робилися пересувними. Вони рухалися від точки до точки, де кожен цех показував свою виставу, так що глядачам іноді навіть не треба було виходити з будинків, щоб побачити всі вистави. По селам люди самі пересувалися від сцени до сцени.

В Англії часто ставили міраклі. Ці п’єси нерідко стосувалися покарань за діяння проти Церкви (наприклад, викрадення церковного майна). Вони були настільки популярними, що поступово потрапили до двору й там отримали назву інтерлюдій. Пізніше інтерлюдії стали більш схожими на мораліте.

Мораліте ж з’явилося на світ внаслідок союзу релігійної літератури та придворної поезії. Це могли бути комедії чи трагедії, але завжди алегоричні. У комедії типізація персонажів більш виражена, у трагедії ж частіше проявляються індивідуальні риси персонажів. Комедія, на відміну від трагедії, не мала на меті змінити світ на краще, вона просто висвітлювала пороки суспільства. Отже, релігійна драма ставилася кліром і робітничими цехами. Приводом могли бути релігійні свята, народні свята та урочистості. Містерії, міраклі та мораліте були найпопулярнішими драматичними жанрами Середньовіччя.  

Драма в Італії: Ренесанс

Розвиток італійської драми починається разом з відродженням Античних драм латиною. Значний вклад у розвиток літератури і, як наслідок – драматичного мистецтва, зробили визначні літератори й передвісники Ренесансу – Данте, Петрарка та Боккаччо.

Перші записані п’єси зустрічаємо в історика Муссато з Падуї.  Це були копії античних римських п’єс Сенеки, написані Муссато в 1300 році.  Поступово з’являється більше творів, які стосуються власне Італії, додається національний колорит. Особливою популярністю користувалися драми, які прославляли патронів. Це могли бути як повноцінні драматичні твори, так і короткі інтермедії, при чому останні були більш популярними серед глядачів.

До XV ст. основною мовою драматичних творів є латинська, але навіть після використання італійської мови стиль античної драми лишився класичним. Наприклад, у більшості драм зустрічаємо міфологічну тематику, хор увесь час перебуває на сцені, а стиль написання продовжує бути римованим.

Така драма була для обраних, елітарною драмою: люди мистецтва ставили п’єси для людей мистецтва. Так звана національна драма, коли митці строюють продукт для звичайних людей, в Італії була майже відсутньою.

Придворна драма здебільшого складала лиш частину святкування, й не виступала самостійним жанром, як наприклад, у Англії. Драму любили грати самі придворні. „Репрезентаціоні” – італійська драма з музикою, танцями та видовищними декораціями, стала предтечею опери (перша опера - „Дафна” - була поставлена 1598 року).  

800px-Commedia_dellarte_-_troupe_Gelosi
Commedia dell'Arte, фламандська картина кінця XVI ст.

За часів Ренесансу в Італії популярними стали літературні спілки – академії, де ставилися авторські спектаклі. Навіть маленькі італійські міста мали власні академії, щоб давати вистави. Часто на виставу працювало все місто, заробляючи на цьому значні гроші.  Та окрім елітарної драми, існувала ще й буфонада, як пережиток стародавніх Діонісій. Це груба народна драма, яку ставили аматори або ж мандрівні актори, і яка виконувалась під час свят на площах міста чи навіть у залах вельмож. Цей тип драми вважався „низьким”, хоча саме він дав поштовх для розвитку „комедії дель арте” та „комедії масок”.

Мандрівні трупи комедіантів виконували здебільшого короткі комічні вистави – фарси, які у XVI ст. перетворилися в суто італійське явище, відоме світу як „комедія дель арте”.

Комедія дель арте здебільшого була імпровізаційною, писаних сценаріїв не зустрічаємо. Існував загальний концепт із певним набором персонажів – „масок”. Арлекін, Панталоне, Коломбіна були досить алегоричними образами з притаманними лише для них характерами, костюмами та манерами поведінки. На відміну від придворних чи ранніх академічних драм, вистави гралися на провінційних діалектах.

Існує версія, що комедію дель арте придумав Франциско Кореа, улюблений актор папи Лева Х, а за основу були взяті комічні давньоримські вистави „ателанії”. На базі комедії дель арте з’являється новий драматичний жанр – „комедія масок”. Придумана Беолко із Падуї, вона не була імпровізаційною, а мала чіткий сценарій. Власне, Беолко був першим, хто записав та опублікував шість „комедій масок”. Головними персонажами тут так само є багатий венецієць Панталоне, болонський вчений Доктор, неаполітанський бахвалець Спавьєнто, апульський жартівник Пульчинела, каламбрійський комедіант Говьєлло, римський серцеїд Гельфоміно, ферарський пліткар Брігелла та Арлекіно – неумілий слуга із Бергамо. Дійовими персонажами часто були парні маски „закоханих” та інші персонажі, зокрема – служниці. Імена служниць варіювалися. Це були Коломбіна, Спілетта, Есмеральда та багато інших.

Характерно, що першу згадку про жінку на італійській сцені зустрічаємо лише 1560 року. Проте достовірно відомо, що жінки якщо й не грали в придворних драмах, то напевно танцювали та співали у елітарних інтерлюдіях. Також можна припустити, що мандрівні акторки могли брати участь у буфонадах і фарсах ще в Середньовіччі, так як по всій Європі зустрічаємо зображення жінок-танцівниць, акробаток та музикантів, а в ті часи мандрівні артисти були універсальними й повинні були уміти все.Таким чином, італійська драма часів Ренесансу перейняла як античні, так і середньовічні традиції й дала сильний поштовх для подальшого розвитку опери та комедії.

Релігійна драма, яка зародился у IV ст. і досягла найбільшого розвитку у XIII-XVII сторіччях, стала важливою віхою в історії драматичного мистецтва Європи. Вона народилась в лоні Церкви і спершу брала за основу суто релігійні сюжети, згодом поступово втрачаючи свою сакральність. У ранньому Середньовіччі такі драми ставили лише священнослужбовці, а починаючи з XII-XIII ст., до написання та постановки релігійних драм долучилися цехи, гільдії та професійні акторські трупи.  Спершу у вигляді „живих картин”, потім – сакральних діалогів, і нарешті у вигляді містерій, міраклів і мораліте релігійна (або літургійна) драма дістала широке поширення всіма країнами Європи. В кожному регіоні релігійна драма мала свої особливості і свій шлях розвитку. Якщо у Англії найбільшої популярності досягли міраклі, то у Італії – мораліте, які дали розвиток „комедії дель арте” і „комедії масок”. І якщо в цих країнах релігійна драма дуже швидко змінилася профанною (світською), то у Німеччині та Польщі під впливом єзуїтів вона лишилася популярною протягом багатьох століть. Релігійна драма була популярною і в Україні протягом XVII-XVIII ст., зокрема, у школах та колегіях.Таким чином, релігійна драма – трагедія і комедія – набула загальноєвропейського характеру. Вона мала величезне для формування сучасного драматичного мистецтва.  

Abstract

The monograph study under the title “Religious Drama” written by prominent English scholar Alfred Bates is devoted to the history of religious drama and its influence on the modern theatre, opera and ballet. The purpose of the research is analysis of religious drama from IV to XIХ centuries. The subject of the book is a phenomenon of religious drama, and the object is a process of production and transformation of religious drama into the modern dramatic art.  The novelty of the book is that it became the first work of significant value devoted to the history of theatre throughout the ages. Medieval religious drama appeared on the remains of pagan theatre traditions. Dialogues, mystery plays, miracles and moral plays set a scene for the further development of drama, such as theatre, opera and ballet. Despite of the prohibitions and taboos on all kinds of drama in IV century, later on the Church itself started to use drama for its own aims. The history of religious drama begins in V century, when clerks first started to make “live pictures” to illustrate lines from the Bible. Mystery play with music, pantomime and words were born in X century. Mysteries were based on the Old and New Testaments. Soon after mysteries had appeared two more types of religious drama were created: miracles and moral plays. A plot of a miracle was based on the Church legends about the lives of Saints. Moral plays were allegoristic. Instead of a person they showed a typical character. The character had also a typical outfit: prophets wore beards, Herod looked like a Saracen, souls were white and black cloaks, dead man wore masks.   The popularity of religious drama was gradually grown. From XII century not only clerks, but also members of different guilds and wandering actors started to perform different kinds of it. It becomes less sacred and more secular. It was devoted to big religious holidays, secular celebrations of kings and patrons or even old pagan feasts, such as the Feast of Fools, the Feast of Ass (France), the Feast of Calends (Italy). Since religious drama was popular all over Europe in every country it had its own regional features. For instance in England although drama was allowed only for clerks, there was a lot of professional actors playing it. Also on big holidays guilds produced  miracles about their Saint patrons and performed them on moving pageants, rotating around the town, so all the inhabitants could see the plays. Sometimes every guild prepared a drama corresponding to their occupation. Shipbuilders performed “Noah’s Ark”, blacksmith acted “Crucifixion” and so on. It France miracles transformed into the plays called “soti” – short comical allegoristic performances very popular among wandering actors. In Italy moral plays under some influence of Antiquity transformed into another comical genre named “farces”. In Germany the most popular drama plays were devoted to Christmas or Easter celebrations. German religious drama made strong impact on Polish, Czech and Ukrainian culture (religious drama in Ukraine was in its blossom during XVII – XVIII centuries). Very often different kinds of drama were only a part of great city celebration. The first big celebration in Paris was held in 1313. Philip the Fair organized it in honor of the visit of English king Edward III, his wife Isabella and courtiers. The celebration was lasting for eight days and during that time two miracles and one great procession was performed. The courtiers changed their dresses three times, which was very unusual and expansive for the Middle Ages.In Italy during the Renaissance religious drama was severely changed. First of all interest to the Antiquity was provoked by Italian poets and play writers, who reviewed and rewrote the ancient works of Seneca and Terence. From XIII century Italians started to imitate old author’s style and bring forgotten plays back to life.  These plays were written mostly in Latin and became popular in court, but not everyone could see and understand them. Later on there were special literature academies established, the main activity of which was to produce and perform such plays. But it was not the only kind of drama in Italy. Despite the mysteries and miracles on great holidays, Italy had its own dramatic genre called Commedia del arte. It was mostly an improvised play, but it had quite permanent set of characters such as Harlequin, Punchinello, Columbine and others. When an actor Beolco from Padua had written the scripts of Commedia del arte plays down he called them “the comedies of masks”. As a result, mystery plays, miracles, farces, reborn Antique drama and the comedy of mask created a strong background for the new Italian feature named “opera”. The first opera took place in 1598 (opera “Daphne”) and later on it gained its popularity all over Europe. Therefore we can state that the impact of religious drama on the modern dramatic art was enormous. It was a very important step in the history of drama.    

_________

* Існує версія, що трувери й менестрелі були правонступниками військових співців північних племен, що населяли Європу (прим. автора).
** Певно, в Україні аналогом є Святки (прим. автора).  

За книгою:
Alfred Bates. Religious Drama. Vol. IV. – London-NY: Smart and Stanley, 1906.
Ілюстрації: Gordon Cross. The Art of the Church: The Religious Drama. ed. by the Rev. Percy Drearmer, D.D. - London, 1913. 

Англійський текст опрацювала
Наталія Довгопол 

You are here Театр танца Кладезь премудростей Релігійна драма (за книгою А.Бейтса)