Alentrada

  • Тел: +380 (66) 060 47 06;
  • +380 (93) 002 43 99

Образи античних богів у європейських процесіях і інтермедіях епохи Відродження

Индекс материала
Образи античних богів у європейських процесіях і інтермедіях епохи Відродження
Продовження
Все страницы


x_b84dca34

Вплив античної культури, що гармонійно співіснувала з християнським вченням протягом всього періоду Середньовіччя [11, с.3], найбільш яскраво відобразився на мистецтві Відродження, тим самим задаючи вектор розвитку європейській культурі на декілька століть уперед. Безпосередньо торкаючись образотворчого мистецтва, архітектури, літератури, прояви античності знайшли своє відображення й у святковій культурі європейців, зокрема, у елементах зародження театрального жанру – процесіях та інтермедіях.

Карнавальні традиції середньовічної Європи, захоплення алегорією і барвистими процесіями підготували благодатний ґрунт для створення нових образів – римські боги стають персонажами не лише живописних полотен, але й театралізованих святкових постановок. Закономірно, що «боги» з’явилися в інтермедіях та урочистих процесіях на початку XV століття в Італії, під час зростання захоплення Античністю, і вже у XVI-XVII ст. вся світська Європа за прикладом Італії бажала бачити образи богів на своїх урочистостях.

Божественне походження європейських монархів: народження нових міфів

Розібратися з роллю, яку відіграла антична міфологія в європейському мистецтві, та інтерпретацією міфологічних образів людиною Ренесансу, можна лише ознайомившись з історію співіснування міфологічного та християнського в Середньовіччі. 

У IV ст. до н.е. грецький філософ Евгемер написав працю «Священна історія», в якій йшлося про те, що віра в богів виникла із культу великих людей, зведених у ранг богів за свої заслуги [12].

x_c3b3773a«Священна історія», перекладена латиною й досить популярна в свій час, зійшла на вершину своєї слави в часи раннього християнства. Книга Евгемера була використана Отцями Церкви задля відвернення язичників від їхньої віри. Янус, Сатурн та інші божества були названі звичайними людьми, царями, які прославилися в силу своєї доблесті [11, с.11].

Ajnigo_Jones_mask_late_16th
Ескіз костюму Айніго Джонса,
кінець XVI ст.

Послідовники цього вчення – евгемеристи – продовжили писати історії людства, вплітаючи асирійських, єгипетських та римських богів як реальних історичних персоналій в християнську картину світу та приписуючи їм різноманітні досягнення й подвиги. У одному родовому дереві могли бути Адам і Єва, Ной, Юпітер і Юнона, Озіріс, Геркулес та інші, а в XII ст. при королівських дворах почали говорити про спадкоємність європейської культури від античної. При цьому терміном «античність» позначалось все, що було до Різдва Христового, незалежно від часового проміжку чи території. Особливу роль в поширенні таких міфів зіграли трубадури та придворні вчені [10, с.102]. Так, з легкої руки науковців династії Меровінгів, з’явилася легенда про походження франків від троянця Франкуса, адже французи не бажали поступатися італійцям, котрі за легендою походили від троянця Енея. 

Незважаючи на те що боги набули тілесності, вони не втратили свого містичного забарвлення, тому вважалося великою почестю мати богів та героїв у своєму генеалогічному дереві. Міф про божественне походження французьких монархів всіляко підтримувався і обростав фантастичними деталями. У XV ст. Рауль Лефевр, Олівер де ла Марш та інші автори відстоювали гіпотезу про те що Геркулес воював у Троянській війні, а по завершенню здійснив мандрівку в Бургундію, де закохався в прекрасну і благородну дівчину Алісу. Одружившись з Алісою, античний герой започаткували династію Бургундських принців. Під егіду іншого міфологічного героя – Ясона, помістив себе Філіп Добрий, заснувавши в 1430 році Орден Золотого Руна. Щоправда, патроном Ордену став святий Гідеон, але це була звична практика Середньовіччя, заміняти язичницьких богів християнськими святими [11, с.12 - 19].

Сформована в Італії та Франції «божественна» мода дуже скоро торкнулася й інших країн, які не бажали відставати, й також поспішили голосно заявити про свою богообраність засобами мистецтва. Так, у Речі Посполитій було проголошено походження польської та української шляхти від інших нащадків троянців – сарматів [8, с. 136]. 

Монархічні міфи відобразилися не лише в науковій та художній літературі. Наприклад, в образотворчому мистецтві Генріха ІІ зображували Юпітером, Катерину Медичі – Юноною тощо [11, c.41]. Та найбільш яскравою й сповненою пафосом ілюстрацією походження європейських дворян від античних богів стали процесії й інтермедії, що влаштовувалися на честь коронованих осіб.

Містерії та процесії: від релігії до політики

Franais_594_fol._102_AllgorieTriomphe_de_la_Chastet
Тріумф Цнотливості

Процесії-тріумфи як складова частина містерій були успадковані європейцями від стародавніх греків і римлян. Найбільш значущими святами античності, які включали процесії, були Елевсинські містерії, Діонісії, Панафіней, Дафнефоріі, Цереаліі тощо. Процесії супроводжувалися музикою, співом і танцями, театралізованими постановками в храмах, яскравими костюмами та символічними атрибутами. Наприклад, під час Дафнефорій – процесій в храм Аполлона, представники різних корпорацій у розкішному вбранні, з вінками в руках, під звуки музичних інструментів супроводжували колісниці, наповнені квітами. Прибувши до храму, вони танцювали навколо вівтаря, прикрашаючи статую бога краси квітами. У процесіях на острів Делос замість колісниць використовували прикрашені квітами човни [10, с.153-154]. За кілька віків ми знову побачимо всі ці складові частини тріумфу, лише з тією різницею, що вони будуть вже на честь простих смертних, піднесених в ранг богів. 

В античності кожен жест танцю, кожне сказане слово, кожен головний убір мав сакральний зміст. Містерії були режисованими, чітко поставленими дійствами, за допомогою яких древні спілкувалися з богами, просили у них земних благ та очищення душі.

Незважаючи на релігійний характер містерій, вже за часів Перікла вони почали набувати економічного та політичного забарвлення. Важливим елементом процесії під час Великих Діонісій стала державна казна, яку провозили між учасниками дійства, а з громадян, які брали участь у святі, стягувалася платня. У процесіях мали брати участь представники різних професій, об’єднаних в корпорації. Так, на думку О.Ю. Клековкіна саме з перенесення містерій зі сфери релігійної до сфери політичної почалася світова історія театру. І вже за часів Ренесансу містерія знову повторить цей шлях [5]. 

x_a61f244fЗ прийняттям християнства містерії повністю не забулися. Вони знайшли своє відображення в літургійній драмі, а їхніми героями стали біблійні персонажі.  Літургійна драма, що виникла як засіб приваблення людей до церковної служби, відігравалася силами священників просто у церкві та демонструвала прихожанам сцени зі Святого Писання. Згодом, заборонена указом Папи, вона була перенесена на площу, де змогла значно розшити свій репертуар – в якості алегоричних персонажів до біблійних героїв містерій приєдналися й античні боги. Вони виконували роль символів, адже запозичений в римської патристики символізм спонукав до пошуку засобів вираження алегорій [7, c.34].С. Худеков зазначає, що перші згадки про релігійні процесі ряджених зустрічаються з початку XI ст., а образи античних богів починають фігурувати в релігійних процесіях із XV ст. як символ перемоги християнства над язичництвом. Описане ним Свято Тіла Христового, що відбулося в Парижі, добре ілюструє цю тезу. Одразу після танців на площі відбулася вистава, персонажами якої стали боги Олімпу та підземного царства, а також Мойсей, Іродіада та інші. Виставу завершили волхви, звіщаючи народження Спасителя й перемогу християнства  [10, c. 269].

Паралелізм біблейських і міфологічних сюжетів відобразився у всіх видах мистецтва. На фасаді церкви Колеоні в Бергамо зображений гріх Адама і поруч – кілька подвигів Геркулеса [11, c.41].

Triumph_of_Chastity_inspired_by_Triumphs_by_Petrarch_1304-74_-_Jacopo_Del_SellaioБільше того, як християнська обрядовість, так і пережитки язичництва все більше втрачали свої сакральні смисли. Карнавал на Масляну перестав бути засобом захисту від злих сил, а став просто веселим дійством, упорядником якого залюбки виступав сам князь Лоренцо Медичі. Крім традиційних карнавальних сюжетів, що мали виражений еротичний підтекст, карнавали Медичі мали модних на той час персонажів: Вакха й Аріадну, Селена зі світою із фавнів, німф, сімох планет тощо, що виступали сатиричним зображенням людських пороків або ж закликами до веселощів [6, c.12].

Проте не варто забувати про ще одну, чи не найголовнішу, функцію античних богів – прославляти нобілітованих осіб. Спершу в контексті Священної Історії та церковних свят, а потім на спеціально підготованих для цієї цілі тріумфах. Напередодні Свята Тіла Христового, влаштованого королем Рене Добрим, на вулиці вийшов «двір Юпітера». Ось як описує це дійство Худеков:

«Слава верхи на коні, з крилами на голові й на спині, сурмила в мідну труб, відкриваючи процесію. За нею слідував загін вершників із розгорнутими прапорами та списами в руках. Потім верхи на ослах їхали герцог і герцогиня, які служили сатиричним натяком на герцога Фрідріха, командувача військ папи Пія II, розбитого на голову сином Рене. За сумною фігурою герцога йшли Сатурн і Цібелла, Марс і Мінерва, Нептун і Амфітрита, Пан, Бахус, Плутон і x_d5bda556Прозерпіна та інші божества. Фавни, дріади, тритони, що складали свиту, танцювали під звуки бубна, флейт і кроталів, оточуючи колісницю Олімпу, на якій сиділи Юпітер, Юнона, Венера та Амур. Три Парки замикали ходу. З цими міфологічними світилами змішувалися групи акторів, які наступного дня на вулицях повинні були зображати різні епізодичні сцени» [10, с.270].

Описана процесія була ні чим інакшим, як тріумфом Рене та його сина, приурочена до одного з найбільших християнських свят. Саме Свято Тіло Христового послугувало лише приводом для процесії, лейтмотивом якої стало прославляння королівського роду. Отже, у XV ст. античні боги уже посіли значне місце в європейському мистецтві. Їх називали реальними особистостями, наділяли метафоричним значенням, їхніми іменами прославляли Бога та монархічних осіб.



You are here Театр танца Кладезь премудростей Образи античних богів у європейських процесіях і інтермедіях епохи Відродження