Alentrada

  • Тел: +380 (66) 060 47 06;
  • +380 (93) 002 43 99

Сарматизм у історії та культурі України XVII сторіччя

sarmat1Виникнення сарматського міфу в Речі Посполитій є закономірним продовженням загальноєвропейського міфогенезу. Відчувши себе великою нацією, гідною величних предків, польська шляхта проголосила себе нащадками древнього сарматського роду. Невдовзі до польських шляхтичів приєдналися й русини, адже за свідченнями античних авторів саме їхні землі були територіями розселення древніх воїнів, до того ж цьому сприяв розвиток освіти й національної свідомості.

Легенди про героїчних або божественних предків беруть свій початок з IV ст. до н. е., коли грецький філософ Евгемер написав працю «Священна історія», стверджуючи, що віра в богів виникла із культу великих людей, зведених у ранг богів за свої заслуги [1, с. 3]. «Священна історія» була перекладена латиною і зійшла на вершину своєї слави в часи раннього християнства. Римські божества були названі звичайними людьми, царями, які прославилися в силу своєї доблесті, й існували поруч з реальними персоналіями та біблійними святими [2, с.1].

sarmat2

Незважаючи на те що боги набули тілесності, вони не втратили свого містичного забарвлення, тому вважалося великою честю мати богів та героїв у своєму генеалогічному дереві.

Особливу роль у поширенні генеалогічних міфів зіграли трубадури та придворні вчені [3, с. 102]. В першу чергу – у Франції. Посилаючись на легенду про божественне походження італійців від Енея і не бажаючи поступатися своїм південним сусідам, французи вивели свій родовід від інших напівбогів: троянця Франкуса, Ясона та Геркулеса. 

Сформована в Італії та Франції «божественна» мода дуже скоро торкнулася й інших країн, які також поспішили голосно заявити про свою богообраність. Так, у Речі Посполитій було проголошено походження шляхти від інших нащадків троянців – сарматів.

За «Географією» Птолемея, Сарматією називали територію тогочасної Речі Посполитої, ВКЛ (з Україною та Білорусією) і «Татарії» [4]. Геродот переказує легенду, у якій сармати були нащадками скіфів і войовничих амазонок. За словами древнього автора, сарматам не було рівних у військовому мистецтві, тож поріднитися з великими воїнами, яких боялася Європа й Азія, було дуже почесно. Перша згадка про сарматизм датована XV ст. (Ян Длугош) [5, c. 156], але до XVII ст. легенда набуває нових подробиць.

sarmat5

Сармати ототожнюються з римлянами або ж з троянцями (як у Густинському літописі), а Річ Посполита, як і інші європейські держави, називає себе правонаступницею античних традицій і навіть, заявляє про свою богообраність.

Характерно, що на противагу Європі, вектор розвитку культури тут задавали не стільки міщани, скільки привілейований стан населення – шляхта [6].

Шляхтичі Речі Посполитої, частина з яких вела свій рід від князів, а частина була обдарована привілеєм за військові заслуги, мали фактично необмежені права – «золоті вольності»; вони пишалися своєю «честю» і почувалися рівними навіть з королем, адже титул короля не передавався в спадок, його посада була вибірною [7, с. 57]. 

sarmat4

Таким чином, сарматизм як етнічно-культурна концепція поширювалась, у першу чергу, серед шляхти і нерідко мала політичне забарвлення. Спершу побутувала концепція про те, що саме польські шляхтичі є ядром Сарматії та об’єднують навколо себе інші народи (концепція Оріховського-Роксолана XVI ст.). Зі зростанням рівня освіченості й національної свідомості, з’явилася версія, згідною з якої Україна є етнічною Сарматією, але частина народу відкололася й переселилася на польські землі, як це зазначено у Білоцерковському універсалі. Українські шляхтичі, беручи приклад з поляків, нарікають себе нащадками сарматів і скіфів; навіть турецький султан надає Ю. Хмельницькому титул князя Сарматійського, підкреслюючи автономність його території [4].  

Сарматизм знайшов своє відображення в культурі й мистецтві. З одного боку розвиток системи освіти, знайомство з античними авторами сприяло зростанню інтересу до всього західного, впливи європейського ренесансу та бароко відчутно позначились на українській культурі. З іншого боку, зростання національної свідомості обумовило використання національних рис у мистецтві та побуті.

sarmat3

Католицька шляхта була більш відкритою до латинської, європейської культури, тоді як православна була схильною до стабільності й традиційності. Європейське часто розглядалось як вороже, притаманне польській або окатоличеній українській шляхті. В українській веснянці часів визвольної війни 1648-1654 рр. «Ой, що то за хижка…», яка висміює  поразку Я. Вишневецького, є характерний рядок: «Виступцем, пане Вишневецький, воєводо грецький, та виведи танчик цо-німецькій» [8, с. 219]. Європейська культура, притаманна польській шляхті, протиставляється традиційній, православній, і в розподілі музичних цехів Львова. Тут існувала італійська капела, що «грала музику в італійському стилі» й обслуговувала вищі стани населення (в більшості католиків або уніатів), та сербська капела, яка грала народну музику для простих міщан [9, с. 28]. Разом з тим, навіть «італійська» музика, яку писали українські, литовські та польські композитори, мала національний колорит. 

Національні особливості мав і святковий костюм шляхти. В XVII ст. він набув «сарматських» – східних – рис. Особливо це відобразилося на чоловічому костюмі, який О. Гваньїні називав «козацьким». Парадним одягом чоловіків слугував багато оздоблений і підперезаний поясом жупан, оторочені хутром шапка й кунтуш, жовтого кольору чоботи. 

sarmat6

У такому одязі зображали шляхтичів на парадних портретах, які набули популярності в той час. Ці зображення отримали назву парсунного або сарматського портрету, метою якого було відтворити ідеал шляхетної людини – відважної, гордої й розкішної – сармата. На таких портретах шляхтичів часто зустрічаємо підперезаними шаблями або булавами, вдягнених у фантастичні обладунки та лаврові вінки. 

Сарматський портрет на перший план висував соціальний статус, типові риси абстрактного шляхтича, а вже потім індивідуальність портретованого [10, с. 34]. 

Портрети вивішувалися в картинних галереях у будинках шляхтичів і слугували предметами гордості й доказами їхнього благородного походження.

Протягом XVII ст. козацькі старшини переймали досвід шляхти й також створювали при свої маєтках культурні осередки: галереї, бібліотеки, оркестри. На основі створеного наприкінці століття ренесансно-барокового або козацького типу української культури і сарматського міфу, у XVIII ст. була написана нова, хозарська, концепція про походження власне українського народу, зокрема, козаків.

Отже, сарматизм як особливий світогляд, що побутував серед шляхти Речі Посполитої XVII ст., відіграв значну роль у культурі України. З одного боку він сприяв залученню до європейських культурних надбань, з іншого – розвитку національної свідомості й звернення до власних традицій.

1. Vallauri G. Euemero di Messena. – Turin. – 1956. 2. Seznec J. The survival of the pagan gods: the mythological tradition and its place in Renaissance Humanism and Art.  – Princeton University Press. – 1981. – 376 pp. 3. Худеков С.Н. Всеобщая история танца. – М.: ЭКСМО. – 2009. – 607 с. 4. Кресін О. Український сарматизм  // Мала енциклопедія етнодержавознавства, К.: Генеза. – 142 с.5. Тазбир Я. Привилегированное сословие феодальной Польши // Вопросы истории. - 1977. - № 12. 6. Дмитрієв М. В., Старостина І. П., Хорошкевич А. Л. Михалон Литвин і його трактат // http://izbornyk.org.ua/mlytvyn/mlyt04.htm  7.Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVIII ст. Волинь і Центральна Україна. – К.: Критика. – 2008. – 442 ст., іл.  8. Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні. – 2009. – К.: Видавничий центр асоціації етнологів при Інституті мистецтва, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – 369 с. 9. Ваврик О. Кобзарські школи в Україні. – Тернопіль: Збруч. – 2006. – 221 с. 10.Белецкий П. Украинская портретная живопись XVII-XVIII веков. – Ленинград: Искусство. - 1981. – 250 с.

Матеріал опубліковано: Довгопол Н.О. Сарматизм в історії та культурі України XVIІ ст. / Дні науки історичного факультету: Матеріали наукової конференції молодих учених, присвяченої 20-річчю Незалежності України. - Вип.IV: у 6-ти част./Редкол.: В.Ф.Колесник, О.Ю.Комаренко, І.В.Семеніст та ін. - Ч.1. - К., 2011. - с.15-16.

tags: sarmatism, sarmats, ukrainian culture 17 century, украинская культура 17 века, украинские мифы

You are here Театр танца Кладезь премудростей Сарматизм у історії та культурі України XVII сторіччя